Свято української писемності та мови молодше за нашу державу, молодше за нашу Конституцію. Офіційній традиції вшановувати дев’ятого листопада рідну мову в нашій країні – якихось 24 роки. А в душі – упродовж століть та тисячоліть – ми любимо її безмежно й беззастережно. «З чудесної гори СРСР її далеко буде чути», – казав колись Мокій Мазайло у відомому творі. Помилився. Та не в усьому.
А таки чути!
Усупереч побоюванням, свято української писемності та мови напрочуд швидко, як то кажуть, пішло в маси. Освітні заклади, засоби масової комунікації, соціальні мережі – усюди ми святкуємо цей день по-своєму, та всюди однаково заповзято. І заразом боремося за нашу мову, захищаємо її, обороняємо від ворожих зазіхань.
Цього року на заклик викладачів долучитися до відзначення цього свята відгукнулися представники чи не всіх спеціальностей та освітніх програм нашого Інституту. До вашої уваги – результат їхніх умінь та старань.
- АВМ, звукорежисура (колективна робота)
2. Полозова Анастасія (РЗГ, група 3)
4.Софія Вергулесова, Анна Нещерет, Аліна Пастух (ВДМР)
6.Костриця Руслана, Неліп Маргарита, Олещенко Анастасія (РЗГ, група 2)
7. Удовенко Дарина (РЗГ, група 3)
8. 116 група Військового інституту КНУ
Дев’яте листопада – це ще й чудова нагода обговорити у вузькому колі насущні питання розвитку української мови. Ми запропонували студентам першого курсу помізкувати над темою «Українська – латинкою?» («Латиниця vs кирилиця», або ж «Дві писемності – одна мова», якщо згадувати розтиражоване колись і, сподіваємося, вже не актуальне гасло «Дві мови – один народ»). Безпосереднім інформаційним приводом для цього стала вереснева заява секретаря РНБО України Олексія Данілова про доцільність переведення української мови на латинську графіку, хоча аналогічні пропозиції з вуст політиків, посадовців та лідерів думок лунали й раніше. Що вийшло з нашого обговорення? Дивіться, читайте.
Брах Ольга (ЖСК, група 1)
Солов’їна чи solov’їna?
Українська – мова відважних, талановитих, сильних поколінь із багатою історією та гіркою долею. Закатована, вона вставала та оживала у вічних рядках, вічними літерами. Але ось вже 2021 рік і, здається, солов’їна в безпеці: повертає свій правопис, закохує в себе молодь, заживлює старі рани та тримається попри конкуренцію від надокучливого сусіда. Насправді ж, сьогодення теж випробовує нашу мову.
Нещодавно Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки і оборони, заявив, що нам треба позбутися кирилиці та перейти на латиницю, бо «цією графікою користується цивілізований світ». Отож, щоб досягти світлого європейського майбутнього, варто змінити те, що ідентифікує нас серед тисяч народів?
Зараз мова – один із тих гачечків, що тримають нас, українців, разом у такі нелегкі часи. А зміни, якими б модерними вони не здавалися, несуть за собою суперечки та роз’єднання в суспільстві (чого й так вистачає). Особливо коли це стосується такої важливої складової нашого життя, як мова…
Що ж до «цивілізованого світу»: скільки б абеток ми не змінили, не варто чекати значущих змін. Адже найперше, що варто «реформувати» – себе.
Отже – ні. Спадок, який намагалися «відібрати» десятки разів, за існування якого помирали люди, яким пишається народ, не потребує змін. Я обираю щебетати солов’їною, а не solov’їnoju.
Буянова Поліна (ЖСК, група 1)
Кирилиця формує нашу мову вже близько тисячоліття – першою датованою кириличною книгою є Остромирове Євангеліє 1056-57 років. І з того часу саме цією алфавітною системою були написані усі ті твори, що зараз називаються культурним кодом нації – «Заповіт» Тараса Шевченка, «Щедрик» Леонтовича, твори «розстріляного відродження»…. І гімн нашої країни. Чи не означатиме перехід на латиницю те, що ми ментально віддалимося від цієї спадщини? Ніби «ми» вже крокуємо у світле європейське майбутнє, а усі «вони» – десь там, під шаром пилу в бібліотеці. Можливо, латиниця й будує міст у Європу, проте чи не спалюємо цим самим ми мости до самих себе?
Данилейко Софія (ЖСК, група 1)
…маємо можливість спостерігати за перспективою розвитку збільшення кількості підлітків, що свідомо обирають рідну мову для спілкування. Кайдани русифікації більше не сковують рук та горла, тому єдиним джерелом поширення російської як звички є більш зріле, радянське покоління. У юнацькій крові палає яскраве бажання бути щирими до останньої краплі патріотами. Без зайвих сумнівів маю бажання впевнено заявити – українську мову ще чекає момент справжнього суспільного та міжнародного визнання!
Золотухін Євген (ЖСК, група 1)
Україна повинна оберігати кирилицю як спадкоємиця великої Русі. Перші символи цією абеткою викарбувані на стінах старовинної Софії Київської. Це не лише історія, а українська ідентичність, культура та величезний пласт мистецтва, зв’язок з якими може бути втрачений назавжди.
Отже, ідея переходу на латинку – паплюження краси нашої мови та крок назад від ренесансу українства.
Задорожна Ірина (ЖСК, група 2)
По-перше, важливо зазначити, що кирилиця – спадщина Київської Русі, яка є історичним предком України як держави. Отже, усі аргументи стосовно того, що ця алфавітна система частина русифікації, – хибні. Відкидаючи кирилицю, ми залишаємося без культурного вікового спадку, починаючи з Остромирового євангелія та закінчуючи «Кобзарем». Нація без історії – сукупність нічим не пов’язаних людей.
Кирилиця чудово «лягає» на нашу мову. Для прикладу, існують букви, що позначають одразу кілька звуків: «Щ» у польській передається аж чотирма літерами SZCZ. Також, попри абсурдність переходу на латиницю, потрібно згадати й економічний аспект питання. Зміни потребують колосальних коштів для того, аби запровадити нововведення на культурному, освітньому рівні. Варто зазначити, що літнім людям та російськомовним буде важко пристосуватись до цієї реформи.
По-друге, латинізація потрібна тим народам, мовам, яким не характерна кирилиця. У країнах, які були частиною СРСР, стався примусовий перехід від рідних графічних систем. Саме тому Казахстан вирішив перейти до латиниці: вона підсилює національну ідентичність. Проте унікальність української писемності виявляється через кирилицю. У чому тоді сенс змін для нас?
По-третє, латинізація не гарантує успіху в процесі зближення з Європою. Є й інші методи, які дозволять це зробити. Для прикладу, налагодження тісної співпраці. Якщо ж ми хочемо модернізації, то потрібно звернутись до транслітерації. В Україні її система погано впорядкована й відбувається за трьома стандартами. Один із них, «Правила відтворення українських власних назв засобами англійської мови», закріплений рішенням Української комісії з питань правничої термінології. Головна проблема цього варіанту транслітерації в тому, що він зроблений англійською, а не латиною. Через це іноземці не зможуть читати назви так, як вони звучать українською. Також варіативність транслітерації часто заплутує. Куди замовляти іноземцеві квитки: у Lviv, Lvov чи L`viv?
Я вважаю, що латинізація українській мова не потрібна. Натомість варто удосконалити вже затверджену урядом систему транскрипції для доречного написання географічних назв на вказівниках міжнародних трас, імен та прізвищ у закордонних паспортах тощо.
Отже, vse bude dobre й без переходу до латинки. Наразі існують інші питання, які потребують нагального вирішення, а зміни в нашій графічній системі письма лише призведуть до хаосу. Саме тому варто сконцентруватися на розв’язанні питання невпорядкованості системи транслітерації, а ne shukaty` novy`x problem.
Кравченко Світлана (ЖСК, група 2)
Досить недавно процес українізації став працювати ефективніше та інтенсивніше: російськомовні українці поступово, але все більше почали розмовляти правильною рідною мовою. Це відбулося і завдяки державним законам про мову, і завдяки підтримці кінематографа, письменства. Тому, якщо на цьому етапі запровадити латиницю, це може стати бар’єром для російськомовних, і значна частина з них залишиться з рідною для них російською кирилицею. На мою думку, введення нової абетки може призвести до втрати української мови і культури. Адже мова зберігає націю, а абетка – її культурну спадщину.
Деякі експерти з цього питання додавали, що перехід на латиницю забезпечить у майбутньому явище, коли діти будуть вільно розмовляти англійською мовою, оскільки букви у цих абетках схожі. Як на мене, коли людина володіє кількома мовами – це досить престижно. Такі знання можуть свідчити про високий інтелектуальний розвиток людини, тому іноземні мови потрібно знати і вчити. Проте самою зміною алфавіту до європейських цінностей наблизитися не можна. Натомість можна розірвати зв’язок із власною культурою.
Оксана Заблоцька (ВДМР):
Пензлик легко літає над ватманом, розсипаючи барвисті мазки. Промальовую тугі пшеничні коси, волошкові очі та червоногарячий вінок з маків. Із картини на мене дивиться рум’яна усміхнена дівчина – наче жива! Симпатичний портрет вийшов. Зверху виводжу курсивом: «9 листопада – День української писемности та…». Раптом процес творення шкільного плаката переривається: я відволіклася на телефонне сповіщення.
«Pryvit!» – пише Віктор, мій найкращий друг. «Привіт, – відповідаю. – Як у тебе справи?» Миттєво приходить нове повідомлення: «Normalno. Sohodni buv skladnyi den». Месенджер у нього глючить, чи що? Вирішую зателефонувати.
– Вітю, ти не складеш ЗНО з іноземної мови краще, якщо будеш використовувати тільки англійські букви.
– Дуже смішно! – ледь ображено відповідає товариш. – Я вирішив перейти на письмо латинкою.
– Що? Який у цьому сенс?
– Агов, журналістко! Ти взагалі стежиш за новинами? За цим – майбутнє нашої мови. Нова ідея від РНБО. Пропоную зустрітися та обговорити її.
Я погодилася, тож уже за годину ми сидимо в залитому сонцем осінньому парку та гаряче дискутуємо. Віктор наводить залізні, на його думку, аргументи: латинка зробить українську модернішою, розірве культурний зв’язок з Росією, наблизить наш народ до європейських цінностей. Згадує приклад Туреччини та Казахстану, які досягли неабиякого прогресу після зміни писемности. Я щиро намагаюсь вловити зерно раціональности в його монолозі, але не вдається.
– Вибач, друже, але мушу з тобою не погодитися, – делікатно починаю заперечувати. – По-перше, мова – це один із ключових чинників національної самоідентифікації, на ній базується величезний пласт нашої історії та автентичної культури, власне, усі писемні пам’ятки!
По-друге, бойкот кирилиці – це зовсім не те наболіле питання, на яке зараз доречно виділяти кошти з державного бюджету. Уяви собі, скільки витрат потягне за собою перевидання всіх книг, підручників, наукових робіт латинкою чи розробка нового інтерфейсу для кожного офіційного сайту. У час затяжної війни є значно важливіші потреби.
Ти кажеш, що зміна алфавіту об’єднає нас з європейцями. Однак нова абетка не зможе наблизити нас до їхніх ідеалів, натомість – завиграшки – посилить духовну роз’єднаність українців. Зараз і так вирують постійні конфлікти: стосовно мови, віри, зовнішньополітичного курсу, компетентности влади тощо. Навіщо розпалювати нову суперечку?
Повертаюсь додому, аналізуючи нашу контроверсійну розмову. На столі лежить незакінчений плакат. Кидаю на нього погляд та щиро дивуюся: на малюнку красується химерний заголовок «9 листопада – День української писемности та movy». І коли це я таке написала? Виправивши дивну помилку, відставляю роботу та оцінюю фінальний результат.
На мить здалося, наче дівчина в маковому вінку хитро підморгнула…
Софія Буличева (ВДМР)
На мою думку, пропозиція секретаря Ради національної безпеки та оборони Олексія Данілова щодо зміни кирилиці на латинку ніяким чином не зможе наблизити Україну до Європи. Натомість таке нововведення може ще більше розколоти український народ та створити нову барикаду, де знову розмежуються «наші» та «інакодумці».
По-перше, мова, як її звучання, так і написання, – це частина культури країни. «Графіка дуже сильно на візуальному рівні пов’язана з традицією», – вважає український мовознавець Олександр Скопненко. Відмовляючись від кирилиці, ми відмовляємося від частини нашої культурної спадщини, що її, як на мене, одразу ж привласнить Росія.
Історія пам’ятає спроби введення латинської графіки в Україні. Наприклад, ще 1834 львівський учений Йосип Лозинський пропонував використовувати для українських текстів польську абетку. Але українське громадянство тоді об’єдналося і довело, що немає жодних підстав переходити на іншу графіку, адже це могло зашкодити єдності українців Галичини й Наддніпрянщини та відірвати народ від культурної спадщини ще князівської доби.
Зараз маємо в чомусь схожу ситуацію, коли введення нової, незнайомої графіки української мови посилить розбрат між прихильниками різних мовних традицій. Так ті російськомовні, що вже почали «українізуватися», можуть злякатися нових значків та повернутися до старих принципів.
По-друге, така зміна навряд чи сприятиме зближенню з європейськими країнами. За свою історію українці розглядали введення латинки різних зразків. Окрім наведеного вище прикладу впровадження польської графіки, були спроби застосування чеської та угорської. Річ у тому, що й зараз для введення нового алфавіту потрібно обрати країну-зразок, а це призведе до збільшення кількості конфліктів на цю тему. Також варто наголосити, що зміна графічної системи на «більш європейську» не допоможе жителям Заходу краще розуміти українські слова.
По-третє, уявімо майбутнє, де покоління зростають на українській латинці. Найважливіші папери, шкільні підручники, твори класиків доведеться наново переписувати, а це потребуватиме сил, часу та коштів. Все менше людей розумітимуть кирилицю та не зможуть без спеціальної освіти читати старі тексти.
Отже, пропозиції такої кардинальної зміни не були доречними й виправданими у жоден із періодів. Наразі реформа писемності лише створить нові внутрішні суперечки, а для українців важлива єдність, особливо під час агресії РФ та викликаного нею збройного конфлікту на Сході нашої країни.
Станіслав Беженар (ВДМР)
Ukraїnśka – latynkoju? Сама ідея доволі цікава, але вона наразі не є нагальною. Спочатку потрібно стабілізувати економічне становище країни, а вже потім виносити це питання на загальне обговорення. Спершу до Верховної Ради, а потім, можливо, – і на всеукраїнський референдум.
Білик Анна (РЗГ, група 1)
Останні десятиліття наша країна стрімко розвивається. Суспільство прагне унікальності, свободи слову, свободи вибору, захисту своїх прав. Тож вже декілька років ходять розмови про зміну алфавіту. Звичайно, тренд глобалізації є чи не основним протягом останнього десятиліття, але це не означає, що треба відмовлятися від всього, що робить нас унікальними.
Я вважаю, що немає нагальної потреби переходу на латиницю. Така радикальна зміна не принесе значних здобутків. Це не допоможе нам відділитися від Росії і бути унікальними. Навпаки, відмова від того, що багато людей вважають частиною своєї ідентичності, несе серйозні ризики. Я гадаю, що немає жодних підстав відмовлятися від української спадщини та передавати її Росії, або ж жертвувати своєю ідентичністю задля поріднення з країнами Європи. Взагалі, останнім часом поширюється тенденція української мови. Ні для кого не є секретом, що вагома частка населення України розмовляє російською або суржиком. Тому, принаймні зараз, зміна алфавіту тільки нашкодить. В силу того, що більшість людей як розмовляють, так і пишуть різною мовою, така переміна призведе до хаосу. Згадати хоча б останню зміну правопису. Мільйони негативних коментарів та невдоволення населення. Крім того, існують дійсно важливі питання, які потребують вирішення, а зміна алфавіту до їх переліку не входить. Зараз той час, коли країну треба єднати, і наша мова – це саме про унікальність, про єдність. Тим паче, було б це щось справді «наше» – можна було б повідстоювати. А боротися за латиницю – це боротися за те, що є у більшості, за втрату винятковості.
Мова зберігає націю, культурну спадщину, дає усвідомлення власної єдності. Я вважаю, що ні в якому разі не можна від цього відмовлятися. Поки існує мова, існує держава й народ. Наше майбутнє залежить від нас!
Іванченко Анна (РЗГ, група 1)
“Dobrogo zdorov`ja” – приблизно так я мала би привітатися з вами, якби в Україні вирішили запровадити латиницю, як це зробили, скажімо, у Молдові. Білоруси, хорвати, серби та деякі інші слов’янські народи, наприклад, послуговуються двома абетками. Поки питання латинізації української писемності має виключно дискусійний характер, однак останнім часом набирає обертів, викликаючи широкий суспільний резонанс. Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов сказав, що Україна має «позбавитися кирилиці» і перейти на латиницю, бо цією графікою користується «цивілізований світ». Серед інших аргументів, які наводять прихильники латинізації, – прагнення остаточно відсторонитися від росіян, полегшення комунікації з європейцями тощо. Так, може, і справді потрібно замислитися над трансформацією української писемності?
Спершу маю зупинитися на деяких теоретичних відомостях. Українська писемність має глибоке коріння й зародилася ще за сивої давнини. У її основу покладено кирилицю, яка зазнала суттєвих змін під впливом звичаїв усного мовлення нашого народу, а також в результаті еволюційного процесу. Цікаво, що українська писемність, порівняно з графіками інших мов, одна з найдосконаліших. Це пояснюється тим, що букви нашого алфавіту максимально точно відповідають звукам мовлення. Коротко кажучи, у більшості випадків ми говоримо так, як пишемо.
На мою думку, запроваджувати нову писемність українцям не потрібно. По-перше, це не покращить наше життя. Те, що багато країн, які послуговуються латинкою, є високо розвиненими, не означає, що вони досягли висот завдяки своїй писемності.
По-друге, це не зблизить нас зі світом. Ми прагнемо, щоб іноземці цікавилися Україною, її культурою та мовою, і думаємо, що зі зміною абетки так і станеться? Погляньмо на Японію, яка приваблює туристів з усього світу, і при цьому послуговується такими незвичними для багатьох народів ієрогліфами кандзі, а також азбуками хіраґана й катакана. Ця країна – не єдиний приклад, що доводить: бар’єр між писемностями не заважає людям цікавитися чужою мовою й культурою.
Справа скоріше у нашому ставленні до своєї духовної спадщини. Світ не приваблюватиме Україна, поки ми самі не почнемо цікавитися власною історією, мовою, звичаями. На жаль, не всі українці нині це розуміють, що дуже прикро, адже успішною на міжнародній арені може стати та країна, яка має внутрішні стабільність і гармонію. А поки суспільство всередині неї роз’єднане, воно не може бути гідним представником власної культури на світовому рівні.
По-третє, кирилиця – праматір сучасної української писемності, невід’ємна частина самобутності нашого народу. Відійти від неї означає відмовитися від звичаїв, які формувалися упродовж багатьох століть. Кирилиця назавжди закарбувалася на сторінках праці Нестора, геніальних творів Сковороди і Тараса. Вона необхідна для нашої національної ідентичності.
Отож, латинка, якою привабливою вона б не здавалася, не принесе в наше суспільство позитивних змін, а, можливо, лише ускладнить ситуацію в країні, принаймні зараз. Щоб розвинути країну, владі потрібно акцентувати увагу не на зміні абетки, а на дослідженні української історії, розвитку культури і внутрішнього туризму. Народ повинен усвідомлювати свою самобутність і поважати її. І тільки коли українці досягнуть суспільної гармонії, нами зацікавиться світ.
Дубініна Анастасія (РЗГ, група 1)
На мою думку, питання переходу на латиницю є доволі складним та вимагає об’єктивного погляду не одного фахівця. Кирилиця існувала на території сучасної України понад тисячу років. Час від часу культурні діячі пропонували різні проєкти з переходу на латиницю.
Українські землі принаймні тричі ледь не перейшли на латинську абетку.
Вперше – у 1834-му році з ініціативи галицького мовознавця та етнографа Йосипа Лозинського. Ця спроба призвела до так званої “Азбучної війни”, яка тривала два десятки років. Внаслідок чого ідею Лозинського відкинули.
Але ненадовго – вже в 1859-му році чеський філолог Йосиф Їречек запропонував запровадити латиницю на всіх підвладних Австро-Угорщині українських землях. Ця спроба теж була невдалою.
На тих українських землях, що були під владою Російської імперії, великим прихильником переходу на латинську абетку був відомий літературознавець і мислитель Михайло Драгоманов.
Зважаючи на те, що Україна не мала державного статусу ані в ХІХ столітті, ані на початку ХХ, то якоїсь єдиної уніфікації абетки не було затверджено. Тому кожен видатний мислитель використовував для письма те, що йому найбільше підходило. Іншими словами, вигадував власний алфавіт.
Були спроби перевести українське письмо на латиницю навіть за часів Радянського Союзу. У 1920-х роках це пропонували зробити лінгвіст Микола Сулима та письменник Сергій Пилипенко.
На даний момент у суспільстві знову йде мова про перехід з традиційної кириличної на “європейську” латинську абетку. Дискусія розпочалася після того, як секретар РНБО Олексій Данілов у відповідь на запитання користувача Twitter під час інтерв’ю сказав, що українцям потрібно «позбутися кирилиці». Щодо цього існує безліч коментарів, думок та гіпотез різних діячів.
З одного боку, наслідки такого переходу матимуть дуже великі культурні втрати. Про це наголосила Глава Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська під час публічного звіту: «Я думаю, що ми не перейдемо на латиницю, тому що це пов’язано з тим, що якщо ми відмовимося від кирилиці, якою ми користуємося з моменту, коли вона виникла, то ми відріжемо величезний пласт української писемної культури”. Також цю думку підтримав кобзар, лідер гурту “Хорея козацька” Тарас Компаніченко: «Я розумію мотивацію цих людей, але часто ці аргументації надто слабкі. Ще в ХІХ столітті були такі спроби. Перехід на латиницю, я вважаю, в даній ситуації недоречним, тому що ми відрізаємо від себе велику кириличну українську спадщину – від Середньовіччя до теперішніх днів”.
Проте існує й інша думка: якщо Україна перейде на латиницю, то наша мова стане найбільшою серед усіх слов’янських мов, що користуються латинським алфавітом. Та й загалом, вся документація щодо новітніх технологій, щодо відкриття нових стартапів, внутрішня мова електронних пристроїв та носіїв інформації – все це написано латинським алфавітом. Тож можливо саме латиниця – мова майбутнього?
Отже, на це питання переходу поки немає чіткої відповіді, проте обирати лише нам: новітні технології та прогресивний розвиток чи все ж таки без минулого й традицій не буде майбутнього. Вибір складний, але я більш схильна до останнього твердження.
Грицан Юлія (РЗГ, група 1)
Ні для кого не секрет, що палкі суперечки навколо використання кирилиці або латиниці на письмі українською тривають вже давно. Дуже символічним є те, що саме в час, коли Україна вплутана в численні міжнародні конфронтації та змушена оборонятися від країни-агресора на Сході та Півдні, а суспільство роз’єднане на два “ворожі табори”, питання мови та абеткової війни є актуальними для всіх. Від звичайного школяра чи робітника заводу до відомих філологів та мовознавців чи найвпливовіших осіб держави.
З одного боку, можна стверджувати, що в час, коли Україна взяла стрімкий курс на Євроінтеграцію, доцільним буде перехід на більш модну та вживану в Європі латиницю. Є припущення, що так українці позбудуться впливу Росії та зблизяться з високорозвиненими державами.
Я ж переконана, що перехід на латиницю це ніщо інше, ніж відречення від власних предків, трагічних та переможних подій історії, духу Київської Русі..
Кириличний алфавіт має дуже міцні підвалини та глибоке коріння, це давня графічна система, яка на наших землях існує ще з часів прийняття християнства. Таку назву вона дістала за ім’ям одного з грецьких місіонерів, братів Кирила і Мефодія, які склали азбуку для слов’ян і переклали грецькі богослужбові книги на слов’янську мову. У Київській Русі ця азбука особливо поширилася після офіційного прийняття християнства у 988 році князем Володимиром Великим. Кириличний алфавіт складався із 43-х літер, вони мали словесні назви, перші букви яких означали звук, що позначається буквою. Написи на всіх найвідоміших українських святинях здійснені саме кирилицею, вона присутня на стародавніх монетах Київської Русі. Найдавніші пергаментні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє) та Супрасльський збірник, обидва збереглися і відкриті на територіях, що входили до складу Київської Русі, теж написані кирилицею! Згадаймо хоча б легендарну працю славетного ченця Нестора Літописця “Повість минулих літ”, головне джерело вивчення стародавньої історії України, чи Остромирове Євангеліє – найдавнішу рукописну книгу періоду України-Русі, пам’ятку культури світового значення. Постає питання: чи маємо ми хоча б найменше моральне право нехтувати такими національними реліквіями, справжнім духовним національним надбанням, яким ми повинні пишатися?
На мою думку, для кожного щирого патріота власної держави кирилиця – це навіть не одна з двох абеток староцерковнослов’янської мови, що лягла в основу сучасного українського алфавіту, це щось більше, це те, що закладено на генетичному рівні, це те найдорожче, що передавалося з покоління в покоління, це те, чим потрібно дорожити, те, що потрібно захищати та оберігати. На мій погляд, швидкий шлях в Європу потрібно прокладати не через мову і систему письма, а через вчинки кожного із нас, складний, багаторівневий, поступовий процес реформ в різних сферах, ствердження в українському суспільстві європейської ідентичності, побудова міцного громадянського суспільства.
Дейнега Олексій (РЗГ, група 1)
Я переконаний що якщо ми відмовимося від кирилиці, якою ми користуємося від моменту, коли вона виникла, то ми відріжемо велетенський пласт української писаної культури, тому що Українці мають понад тисячолітню писемність, не всі в Європі можуть таким похвалитися!
Запровадження іншої графіки ‒ це не тільки відмова від історичної традиції, а й відмова від української ідентичності, частиною якої давно стала кирилиця.
На підтвердження своєї думки скажу таке: народам із молодописемними мовами легше змінювати графіку, бо та ще не стала частиною їхньої ідентичності. Народи з давньою писемною традицією, як Україна, теж можуть вдаватися до таких змін, але це завжди створює драматичні прірви між поколіннями.
Яскравий приклад ‒ азербайджанці (до 1929 року послуговувалися арабською графікою, у 1929-1939 рр. ‒ латинською, потім кирилицею, з 1992 р. повернулися до латинки,), туркмени (теж арабська графіка → латиниця → кирилиця → латиниця), казахи (2017 р. президент підписав указ про перехід на латиницю, який має бути завершений до 2025 р.)
Використання кирилиці в цих народів протрималося заледве пів століття. Абетковий калейдоскоп призвів до того, що молодші покоління азербайджанців, туркменів і казахів уже не можуть читати класиків національної літератури в прижиттєвих виданнях. І якщо це не трагедія, то дуже серйозна проблема.
Отже у висновку хочу зазначити, що українські землі були епіцентром поширення кирилиці в Східній Європі. Саме з Києва кирилиця вийшла на широку міжнародну арену, відірвавшись від свого балканського коріння. З півдня на північ рухалася освіта, культура, а разом із ними й кирилиця, а не навпаки. Тому нам потрібно берегти кирилицю і загалом українську мову.
Олександра Корецька (РЗГ, група 2):
Деякі люди скажуть, що це cikava ideja. Але ми ніколи не повинні забувати, що весь неперервний ланцюжок української літературної та духовної традиції – починаючи з Івана Вишенського, через Котляревського, через Шевченка, і завершуючи Стусом, Калинцем і Євгеном Пашковським, – це корпус текстів, створених кирилицею.
Перейшовши на латиницю, ми відріжемо від себе велику кириличну українську спадщину – від Середньовіччя до теперішніх днів. До того ж напевне виникнуть проблеми з перекладом, багатьом людям буде важко відразу перейти на латиницю, зокрема вчителі у школах не зможуть швидко перевчитися. Треба буде вводити перехідний період, як у випадку з новим правописом, тільки тут усе набагато складніше й п’яти років може не вистачити. А то й десяти…
Вважаю, що ми повинні зберігати свою історію, сказати б, «індивідуальність своєї країни». Так, у нас – кириличний алфавіт, але це наш алфавіт, наша історія і наша країна!
Мирослава Момот (РЗГ, група 2)
Chy warto Ukraini zminuvaty abetku zarady modernizacii ta nablyzhenia do Zachodu? Готові звикати писати й читати саме так? Варто задуматися, адже це питання зараз гостро стоїть в Україні, розділяючи суспільство на «за» і «проти».
Треба враховувати, що процес впровадження латинської абетки триватиме не один рік. Наприклад, Казахстану, що вирішив провести таку реформу, знадобиться вісім років. А чи готова Україна витратити скільки часу? І не забуваймо, що така реформа потребуватиме чималих ресурсів, державних коштів, а головне – підтримки населення. Необхідно буде провести освітню кампанію, навчивши людей грамотно використовувати «латинську українську». А чи є на це гроші в державі? На мою думку, недоцільно витрачати державні кошти саме на таку реформу, коли в країні йде війна, а в світі лютує пандемія.
Урядовці кажуть, що створення і впровадження української латинки зробить нас ближчими до країн Європи. У мене виникає питання: яким чином? Тим, що у нас буде подібний алфавіт? Але який у цьому сенс, якщо європейці прочитати текст нашою мовою зможуть, проте все одно не зрозуміють?! Наближати Україну до Заходу можна й іншими методами. До прикладу, розвивати знання англійської мови в населення, адже це справді один із показників освіченості громадян та готовності країни вступати до ЄС.
Живолуп Даша (АВМ, група ВПТБ)
Можливо, в Україні багато чого потрібно змінювати, але точно не мову. Це наш скарб, який ми повинні передавати з покоління в покоління. Наші предки зробили це, інколи ціною власного життя, настав наш час.
Вегера Віталій (АВМ, група ВПТБ)
Звичайно, добре володіти різними мовами, але державна в нас – одна, та й з літерами в нас усе добре.
Ульянов Данило (АВМ, СМРКТБ)
Сьогодні доволі часто деякі медійні персони порушують питання переходу на латинкову абетку. Давайте розберемо цю ситуацію.
Питання зміни абетки не нове. Ще у 20-х роках минулого століття прозаїк Сергій Пилипенко запропонував перейти з кирилиці на латинкову абетку. В 90-х з транслітерацією експериментував письменник Юрій Андрухович. В його романі “Перверзія” одна з героїнь – діаспорянка, яка мешкає в США – пише латинкою українські слова.
В наші дні до пропозиції повернувся Юрко Зелений, який перейшов на українську латинку ще на початку 80-х років, коли повернувся з батьками з тодішньої Чехословаччини. “Латинка – це стильніше, файніше, а по-друге, була чітка межа, що латинка – це західний світ, а кирилка – це “раша”. Хто би там що не казав, що це – болгарське письмо, яке вигадав Кирило і Мефодій, насправді світ, коли бачить кирилицю, він каже “раша”, а не болгаріан”, – розповів чоловік. У своїй книзі про футбольних ультрасів використав нову українську латиницю, розробленою ним самим. А щоб читачі не плуталися – надрукував на форзаці алфавіт-підказку.
Думки людей розділились. Одні вважають, що так українці позбудуться “русского мира” та зблизяться з Європою. Натомість інші, як директор інституту української мови НАН України Павло Гриценко, вважають це як за злочин проти мови, що означає добровільно відмовитися від давньоруської традиції писемності, започаткованою ще Володимиром Великим.
Як на мене, це доволі складне запитання і немає одної точної відповіді. Аргументи обох сторін мають право на життя. Можливо, з часом перехід відбудеться, але це точно не завтра і навіть не в наступному році.