Студент VS Роботодавець

З-під крила alma mater, або секрети пошуку нового гнізда

Випускник

“Диплом і випуск – день чудовий”  – мріється кожному студентові. Але,  як тільки свято закінчилося, ти, зі своїм синім або червоним, стоїш посеред великого дорослого світу (як і завжди мріяв!), але не знаєш, куди податися…
Обираючи для себе перше робоче місце, варто все зважити, порозумітись із самим собою та, нарешті, повірити в себе. І не важливо, чи ти вже  випускник, чи студент, який наважився випробувати себе практикою. Щоб уникнути відчуття пташеняти, позбавленого гнізда, варто взяти ситуацію до своїх рук.
Лідія Смола. ПортретПоради, як зробити це вдало, дає нам ЛІДІЯ СМОЛА, доктор політичних наук, професор НТУУ “КПІ”, психолог, коуч, бізнес-тренер.

1. Збережи мрію – залиш амбіції на потім

Звісно, ми вже з перших кроків хочемо кар`єрного зростання, високої зарплатні, піку майстерності… Але рожева мрія руйнується, як тільки потрапляєш у невеликий офіс, зазнаєш перших поразок і не отримуєш  доларів на свою банківську картку.

Тож, найперше, не слід очікувати миттєвого успіху та швидких результатів.
У дитинстві нам кажуть: «Будь чемним і отримаєш цукерку». Але не думайте, що це так само спрацює у дорослому житті. Щоб досягнути успіху та отримати бажане, треба буде справді багато працювати й докладати зусиль», – пояснює Лідія Смола.
Ваша перша робота – шанс набути практичних навичок, тож не бійтеся помилятися, виявляти ініціативу та запитувати. І тоді обов’язково знайдеться людина, готова вам пояснити й допомогти. Адже не соромно чогось не знати, соромно – не хотіти дізнатися.

2. Бачу мету – не бачу перешкод

Перше запитання, на яке ти маєш собі відповісти, починаючи будь-яку справу: «Для чого?». З психологічної точки зору дуже важливо розуміти свою мету. Це може бути будь-що: від елементарного бажання стати фінансово незалежним чи винайняти кімнату окремо від батьків до прагнення набути нових навичок, практичного досвіду, познайомитися з людьми. Коли ти чітко усвідомлюєш свою кінцеву мету – можеш подолати будь-які перешкоди.

3. Людина – середнє арифметичне свого оточення

Фахівці стверджують, що 5060% нашого успіху залежить від оточення. Тобто в компанії, де працюють справді висококласні фахівці, можна швидко перейняти великий обсяг практичних знань, моделі поведінки життєвого успіху та розвитку, завести корисні знайомства.

Тому зважай на оточення, до якого збираєшся долучитися.
Пані Лідія стверджує: «Навіть якщо ти спочатку просто вариш каву чи роздруковуєш документи в оточенні успішних людей, це обов’язково на тебе вплине. З іншого боку, в колективі, де люди живуть від дзвінка до дзвінка за мізерні гроші, ти можеш стати таким же за якихось півроку».

Майданчик для злету

Перше місце роботи по-різному  впливає на наше  майбутнє. Деколи це розчарування, а частіше – гарна платформа для  кар`єрного зростання.  Особливо  якщо тобі трапиться хороший вчитель і наставник. Розумна, мудра людина часто має потребу ділитися своїми знаннями. Якщо ж твоя перша робота – невдалий досвід, не засмучуйся!
Лідія Смола впевнена: помилки, особливо в молодому віці, коли ти лише набуваєш досвіду – не вирок. Навпаки, вони дарують неоціненний  досвід, а в перспективі – успіх.

На її думку, також важливо, щоб перший досвід роботи був ще під час навчання, коли є підтримка батьків та стипендія. До того ж, поки ти студент, не страшно схибити; і закиди досвідчених співробітників: “Ти неправильно робиш”– не вирок і навіть не дрібна поразка, а досвід, можливість удосконалити навички! Докладніше в аудіо-інтерв’ю.

Думками щодо роботи журналістів під час навчання  з нами поділився  й ВОЛОДИМИР РІЗУН, директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, професор. 

 


Бакалаврат тобі у трудову

Дивишся на нещасних бабусь та дідусів, які отримують мінімальну пенсію, і думаєш: ні, такої старості я не хочу. Німці-пенсіонери он по світу подорожують, а чим ми гірші? Нічим. До того ж працювати на свою пенсію ми можемо ще студентами (навіть без напруження), адже «освіта у виші – це також стаж».
Цікаво, чи не так? Адже стаж роботи впливає на розмір пенсії.

Дописувачі журналу «Я, студент» у статті від 25 березня 2015 року стверджують:

“Вища освіта, базові 4-5 років бакалаврату та приблизно 1,5 року магістратури, теж вважаються професійним стажем. Проте на нього мало хто звертає уваги, та й не всі випускники цим цікавляться. Згідно з чинним законодавством України, після закінчення вищого навчального закладу, роботодавець повинен внести до трудової книжки випускника запис на основі диплому та зарахувати навчання як загальний стаж роботи” (джерело: http://ya-student.com.ua/statty/155-vzmete-na-praktiku-studenta.html).

Галина Усатенко, голова Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України, переконана, що якби ця система працювала, страждала б держава. У радянські часи  студенти відпрацьовували своє навчання, тепер такого немає: 

«Для вас це, звичайно, було б позитивним, для держави – навпаки. За роки навчання в університеті ви не працюєте, податків не платите. Тобто держава витрачає на вас від чотирьох до восьми років, а ви натомість нічого не даєте. То чому це має додавати до вашого трудового стажу

А ось що написано в Законі України «Про пенсійне забезпечення»:
Стаття 2. Види державних пенсій
За цим Законом призначаються:
а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Стаття 3. Особи, які мають право на трудову пенсію
Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом:
е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.
Стаття 6. Право вибору пенсії
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного  з перебуванням на фронті чи з  виконанням  інтернаціонального обов’язку.
Стаття 12. Умови призначення пенсій за віком
Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Стаття 56. Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію
д) навчання у вищих і середніх спеціальних  навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Стаття 62. Порядок підтвердження стажу роботи
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (637-93-п) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Юрист Марія Варес прокоментувала Закон так:

  • період навчання у виші зараховується до загального стажу роботи;
  • щоб навчання у виші було зараховано до загального стажу роботи, наведений період повинен бути відображений у трудовій книжці;
  • що більший загальний стаж роботи, відображений у трудовій книжці, то більша пенсія.

Отже, час навчання зараховується до загального стажу роботи, а не трудового. Трудовий стаж впливає на спеціальні пенсії (виплати громадянам України, що мають особливі заслуги перед державою в основних сферах громадської, військово-оборонної, офіційно-державної діяльності), а загальний стаж – на пенсію за віком, оскільки для отримання пенсії за віком вам все ж таки треба мати досвід роботи. Якщо в трудовій книжці є запис з вишу, досвід роботи, необхідний для призначення пенсії, зменшується.

Усі крапки над «і» розставила Олена Тищенко, доктор юридичних наук, юрист, заступник відповідального секретаря приймальної комісії Київського національного університету імені Тараса Шевченка:  «Вища освіта не додається
до загального професійного стажу»
. Пояснення просте – ми не перебуваємо у фаховому середовищі,
не сплачуємо внесків і податків.

Така ось історія…

Голос з мережі

“Сенс вищої освіти в тому, щоб отримати непотрібний, нав’язаний батьками диплом. Навіщо комусь диплом? 99 % людей скажуть – щоб знайти хорошу роботу. Хіба це не означає, що диплом дає “можливість” працювати на когось, приносячи комусь додатковий прибуток? І що краща твоя освіта, то більший потенційний прибуток ти можеш приносити комусь.

«Дорогою диплома» проходять мільйони. Невже кожен думає, що загальноприйнятий, «обов’язковий» підхід дозволить їм чогось досягти? Виш дає тільки ті знання, яких достатньо, щоб ти був рабом під владою роботодавця. Усі до єдиного університети дають професійні та академічні (застарілі) знання, і жоден не розповість тобі, як потрібно правильно розпоряджатися своїм бюджетом, як вести фінансово здоровий спосіб життя, вільний від кредитів і марнотратства. Тобто ніхто не дасть тобі саме фінансових знань.

Тільки академічні, які, здебільшого, як показує історія, будуть спростовані, або ж професійні знання, потрібні твоєму майбутньому роботодавцеві. Болонський процес тільки посилює дурість: ти наповнюєш голову непотрібним теоретичним мотлохом, за який отримуєш образну (тобі насправді не потрібну) похвалу – бали. Студенти втягуються в систему цінностей, метою яких “бали”, “бонуси”, потім “гроші”, і все це для диплома, який нині більшість студентів мріє принести роботодавцеві “своєї мрії”, щоб до самої старості вбивати своє життя заради тих самих “психологічних” балів, нав’язаних у золотий період життя. Вихід за межі накопичування балів вважається ірраціональним, оскільки це не задовольняє головної мети. Отже, у виші тепер ти зобов’язаний зубрити щось, щоб одержати бали, відповідно диплом… який би згодився ТІЛЬКИ твоєму роботодавцеві… щоб ти міг заробляти “бали”. Університет виховує рабів з промитими мізками, здатними виконувати механічну роботу з мінімальною часткою творчості. Не існує жодної людини, яка б  запропонувала щось концептуально нове після шести років зубріння. Виші – масові”.

Михайло, випускник університету

Який раб потрібен на плантаціях, або яких студентів беруть на роботу

Рано чи пізно всі годованці вишів посідають своє місце у житті. Одні відмовляються від своєї професії, інші – із запалом та терпінням продовжують пошуки.
Студенти – народ особливий і бачать світ в інших кольорах. Вони, найперше, мріють про свободу, незалежність і… високооплачувану роботу з можливістю розвиватися. Але очікування не перетинаються з реальністю. Потенційні роботодавці бачать лише жовторотих пташенят, без життєвого та професійного досвіду, але чекають від них перших польотів.
Тож, кого для себе шукає бізнес, і як уявляють перший досвід студенти, читайте далі.

Дмитро Погорєлов, керівник освітнього порталу «Педагогічна преса»:

«Ми беремо на роботу людей, які мають незакінчену вищу освіту або навчаються на заочній формі. Чому? Бо це навіть цікавіше – навчати працівника. Досить часто освіти студента недостатньо, або вона не зовсім відповідає нашим вимогам». У нас основний критерій – грамотність: «Якщо у титрах, заголовках чи деінде хтось припускається помилки, ми робимо три попередження: спочатку – просто заувага, вдруге можемо зняти премію чи зменшити суму виплати, втретє – звільняємо працівника».

Відеоокоментар:

Максим Короденко, головний редактор тижневика «Освіта України»

«У мас-медіа диплом не визначальний для роботи, на відміну від юристів або медиків, які не мають права працювати без належної освіти. Диплом не дає навичок, не дає розуміння мови. Він навіть не є гарантією того, що людина може розвиватися. Досвід безпосередньої роботи набувається тільки на практиці, у виші вас не підготують до реальної праці».

Що ж до критеріїв співробітника – він повинен не лише вміти писати: «У початківців немає достатнього досвіду, тому всі роботи досить стандартні. Але, якщо ти вмієш подати банальні речі соковито, ритмічно та динамічно, на тебе звернуть увагу». 

Аудіокоментар:

Володимир Рябик, головний лікар Баришівської центральної районної лікарні:

Володимир Рябик

«Для мене головне мотивація: бажання стати лікарем повинно йти від вас самих. Якщо ви женетеся за престижністю, вірите у магію білого халату, або хочете догодити батькам, виникають сумніви щодо вашого подальшого лікарського майбутнього. В медицині не повинно бути випадкових людей».

Важливо також, який навчальний заклад закінчив молодий лікар та які оцінки має у дипломі.  

А щоб однозначно сподобатися головному лікареві, ви повинні бути комунікабельними, працьовитими, витривалими і вміти зберігати лікарську таємницю.

Олександр Бабич, директор Департаменту кадрового забезпечення і секретаріату ПАТ «ХК «Київміськбуд»:

Олександр Бабич

«Диплом є ознакою певного базового рівня знань. Але, на жаль,
це не свідчення ефективного застосування їх на практиці, не гарантія успішного спілкування з колегами, керівництвом тощо. Якщо з цими навичками все гаразд і випускникові притаманні самостійність, організованість, здатність мислити швидко та бажання навчатися, то брак досвіду не є перешкодою».

У «Київміськбуді» не згодні навчати працівників «з нуля», тому компанія має низку договорів з вишами, щоб забезпечити себе молодими співробітниками.

Студентство трудові плантації уявляє інакше…

 Job1Student

 

Безкоштовно-коштовна освіта

Що ви знаєте про мотивацію? Напевно, не так вже й мало, якщо 11 років свого життя пробули в очікуванні одного величного дня. Якого саме? Наприклад, дня, коли ваше прізвище опиниться у рейтингу зарахованих до університету. У рейтингу тих, хто не буде платити гроші за навчання у виші, а, навпаки, їх отримуватиме як стипендію.

Проте 11 років все ж таки важко назвати «очікуванням», оскільки довелося і попрацювати, і постраждати, і недоспати. Ось вона – вражаюча сила мотивації! І якою б не була  фнкція державного замовлення, проте вона має  побічні «бонуси», на кшталт часткового зняття фінансової “напруги” з батьків, можливості отримувати додаткові кошти і просто бути «маминою гордістю». Словом, було і є за що боротися.

Проте ця освітня шахівниця розрахована на декількох гравців. Не забуваймо, наприклад, про державу, яка витрачає свої заощадження для навчання найрозумніших та найталановитіших. Чи має вона мотивацію? І яку саме? Більшість відповість, що  держава намагається забезпечити достатню кількість гідних працівників. Гаразд. Працівників для кого? Для держави? Теж слушна відповідь, хоча й не дуже точна, оскільки ймовірність того, що студент-бюджетник піде працювати в державну структуру не така вже й висока. Ба більше – його там ніхто й не чекає. Здавалося б, все це абсолютно нелогічно: держава платить за твоє навчання, нараховує  щомісячно стипендію, а потім віддає у руки приватних підприємств, а то й взагалі відпускає за кордон. І цей «цікавий» процес триває вже доволі довго.

 З одного боку,  студент займає на цій «шахівниці» стратегічно-вигідну позицію, оскільки має право самостійно вибирати місце роботи, враховуючи такі критерії, як престижність, розмір заробітної плати, можливість кар’єрного зростання. З іншого боку, ти кілька років не можеш знайти роботу – і це жорстокі реалії нашого життя. Якщо Ви не можете похвалитися досвідом  роботи перед своїм потенційним роботодавцем, то маю для вас погані новини. І річ навіть не в тому, що з цією вакансією можна попрощатися. Виявляється, Ви просто потрапляєте в замкнене коло, де досвід вирішує все. А його немає, та й не могло бути. Напевно, 99% випускників вишів стикалися з чимось подібним. Логічне запитання: чому держава не може вбити двох зайців одним пострілом? Перший постріл: взяти на роботу тих, кого вона благородно спонсорувала всі ці роки – хай відпрацьовують. Другий постріл – відсоток тих, хто після закінчення вишу немає досвіду роботи, частково зменшиться за рахунок студентів-бюджетників, які підуть працювати за скеруванням у державні структури. Проте, як виявилося, ця геніальна схема розв’язання  проблеми має свої нюанси. Які саме – розкажуть наші експерти.

Коментарі:

Костянтин Котелевський

Костянтин Котелевський, провідний юрист-консультант юридичної фірми “Сніжний барс”

Закон України «Про вищу освіту» не містить загальних положень про те, що держава зобов’язана працевлаштовувати в державні установи всіх випускників, які навчались за рахунок державного бюджету. У  частині 1 статті 64 цього Закону зазначено, що держава у співпраці з роботодавцями створює умови для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб. 

Положення щодо працевлаштування випускників, які навчались за рахунок державного бюджету, містяться в підзаконних актах. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року N 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов’язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше, ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
Текст зазначеної типової угоди з адміністрацією вищого навчального закладу є додатком до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Ця типова угоди містить положення про те, що вищий навчальний заклад зобов’язується забезпечити студентам після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації місце працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов’язаний відпрацювати не менше трьох років». 

I5zvbZ5nBzI

Володимир Бугров, проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Державне замовлення потрібне. Держава має замовляти для себе військових, прокурорів, поліціянтів, суддів, працівників державного апарату.

Іншим має бути фінансування: навчання за рахунок держави, коли вона готує кадри для себе, і навчання за її кошти.

В останньому випадку, людина, наприклад, закінчила університет, створила власний бізнес,  почала давати нові робочі місця. Відтак вона сплачує податок, поповнюючи державний бюджет, за кошти якого вона навчалася.
Є речі, де має бути відпрацювання. Інвестовані в освіту кошти мають бути повернені працею. Треба розмежовувати, бо у нас усе змішане – навчання для потреб держави і навчання за державний кошт. Це має бути законодавчо закріплено. В перспективі потрібно обов’язково це зробити.


Галина Усатенко, голова Громадської  ради при Міністерстві освіти і науки України

Держава вже почала звертати увагу на свої помилки, тому сьогодні вже спостерігаємо тенденцію до скорочення держзамовлення. Торік воно становило 10 %, а цього року – 12 %.  Теорія  природного добору функціонує всюди, і освітній плацдарм не є винятком. Проте які результати можна отримати, якщо важливий тільки процес?

Журавель у небі

111

Власну освітньо-трудову синицю у руках ми й так знаємо. Настав час розгледіти й далекого європейсько-американського журавля.
Чому українське студентство так прагне працювати? Так, звісно, досвід, самостійність тощо. Але, якщо взяти прагматичну причину, – це фінансова можливість нормально жити або оплачувати навчання. Ми часто скаржимося на малі стипендії, дороговизну і віримо, що краще за кордоном. Тож, як у них?

У Німеччині та США, наприклад, взагалі мало хто отримує стипендію. Всі,  хто хоче вчитися, користуються грантами, соціальними (для малозабезпечених сімей) та іменними (для обдарованих людей) виплатами. Системи бюджет-контракт взагалі не існує, тобто майже всі студенти платять за навчання.

Німеччина найдешевша країна щодо освіти

Олександра Осипенко, українка, яка навчається в Технічному університеті Ільменау (Німеччина), розповідає: “Семестр у нашому виші коштує 8090 євро, що є абсолютно доступним. У Німеччині найдешевша освіта. Скажімо, якщо студент йде працювати під час навчання, він може заробляти 200-300 євро на місяць і це може покрити витрати на вищу освіту”. Таку ціну складно порівняти навіть із нашими. А от чи може наш студент сам оплатити навчання – питання відкрите. Щоправда, німецьке суспільство вимагає немалих коштів на соціальні виплати: страховку, житло тощо. “Ми витрачаємо непомірно багато, порівняно, наприклад, з оплатою гуртожитку в Україні. Це приблизно 300-400 євро щомісяця”, – додає Олександра. Тож, коли побачите 700-800 євро стипендій для іноземців, не спокушайтеся – цього не достатньо, щоб покрити усі витрати, але життя значно полегшить.

Існує також система довишівської роботи: закінчивши школу, можна піти попрацювати за омріяною спеціальністю на рік чи півроку. “Для цього, звісно, треба докласти хоч мінімальних зусиль: знайти компанію, написати мотиваційного листа, подати його. Натомість є можливість накопичити гроші на освіту, набути життєвого досвіду і побачити зсередини те, чим хочеш займатися”, – пояснює студентка університету Ільменау. – “Проблема українських студентів саме у тому, що ми звикли вимагати, а не діяти самі”.

До порівняння: семестр у Бінгемтонському університеті (штат Нью-Йорк, США) коштує 7-10 тисяч доларів. Ставити на один щабель невеличке місто Ільменау та штат Нью-Йорк, звісно, не коректно, але це дає загальну картину, надто вже промовисті нулі. 

11778854_953732738001772_375498881_o
Олександра Осипенко, студентка з Німеччини

Studying hard Working hard 

Що ж до працевлаштування, то тут багато залежить від самого студента. І варіанти є різні…

Для тих, хто встигає гарно вчитися й працювати, у Німеччині є спеціальні посади – hiwi (помічники-добровольці для своєї alma mater): “Якщо ви бажаєте працювати за спеціальністю, це – найкращий варіант. Можна знайти своє місце на кафедрі, допомагаючи в організаційних питаннях, чи в науково-дослідному інституті. Завдяки такій співпраці викладачі звертають більше уваги на студентів та програми дисциплін, а не на купу папірців”, – ділиться Олександра Осипенко.

Американський студент має змогу працювати, наприклад, в кампусі, а навчальні заклади всіляко сприяють студентській активності. Докторантка Бінгемтонського університету (США) Анастасія Крачковська розповідає: “Університети пропонують стажування у різних компаніях, влаштовують ярмарки кар’єри на кампусі, проте все залежить від самого студента. Можна так і не скористатися можливістю. Здобувши вищу освіту, молодь хоче одразу знайти високооплачувану роботу для відпрацювання  кредитів, які взяли на освіту. Це можливо в медицині, бізнесі, юриспруденції. Для більшості спеціальностей цілком достатньо бакалаврату. Докторантам університет дає гранти для роботи у лабораторії чи викладання. Відтак вони самі мусять шукати собі працю на інших кафедрах та в інших закладах”.

Дуже важлива також практика. З німецькими технічними вишами часто співпрацюють такі великі концерни, як Audi, Volkswagen, адже саме машинобудування – одна з найрозвиненіших галузей в країні. Студентка з Німеччини Олександра доповнює: “Технарів, інженерів беруть на практику з руками й ногами. До того ж, робота практиканта оплачувана (віднедавна не менша 8,5 євро на годину). У штаті великих компаній закладене спеціальне місце для практиканта. Звісно, якщо в тебе це не прописано за програмою, влаштуватися туди складніше”.

Диплом, будь ласка

Це лише папірець чи свідчення вашої фаховості? Хтось каже, що він має вирішальне значення, хтось – що зовсім не важливий… Чи потрібен диплом, і як до нього ставляться за кордоном?

“У США робота оплачується відповідно до наукового ступеня: якщо ти маєш диплом магістра – отримуватимеш більше, ніж бакалавр. Освіта вагома і якісна, тому дипломи тут справді цінують”, – пояснює Анастасія Крачковська.

Що ж до Європи, тут дуже важливий рейтинг університету: “Якщо ти їдеш у технічний виш вивчати філологію (не знаю, чи таке взагалі можливо), це буде виглядати дивно. В Ільменау, наприклад, йдуть вчити машинобудування. У цій сфері інститут визнаний. До того ж, є електронна система рейтингу вишів, якою послуговуються і роботодавці. Тож, на твій середній бал і твоє місце навчання увагу звертають”,– розповідає Олександра Осипенко.

“Вільна каса!” – це не соромно!

Для певних робітничих спеціальностей та посад у сфері обслуговування вища освіта, звісно, не потрібна. Саме на таку роботу і претендує молодь паралельно з навчанням. Кілька годин на добу працювати у кафетерії, МакДональдсі  чи студентському клубі – нормальна практика. У резюме це можна записати як приклад уміння комунікувати або показник того, що й під час навчання ти байдики не бив.

І навіть на такій роботі можна навчитися слухати й дивитися, як усе відбувається,  спілкуватися з тими, хто хоче купити у вас гамбургер. Тож, “Вільна каса!»– це досвід і можливість підзаробити, а не присуд для тих, хто не вступив до вишу.

Катерина Романенко, Валерія Рябик, Юлія Юрчик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *