Студент VS Викладач

Як у світі?

Німеччина

Roman Dubsevich

Роман Дубасевич, викладач Грайфсвальдського університету (Німеччина)

Про викладачів. У Німеччині викладачі мають менше навантаження, але значно більшу платню, ніж викладачі в Україні.

Як асистент професора у Німеччині я отримував 2000 євро, маючи лише дві пари на тиждень.

В Україні викладачі мають і по вісім пар на тиждень, але отримують копійки. Не можна вимагати від викладача якихось інновацій, коли така завантаженість.

 

Про систему освіти. Інший бік медалі – це актуальність знання, ставлення до нього. В Україні  до нас   приходили викладачі, які подавали матеріал із конспектів, яким було вже десь 15 років. Це знання було не актуалізоване. Нас начиняли великою кількістю загальних знань: загальні огляди культури, історії, права. З одного боку, це непогано, а з іншого – ми не відчували себе агентами знання. Натомість, коли я приїхав на навчання за кордон,  то зрозумів, як теорія оживає, як знання набуває контексту, як воно твориться. Це дуже важливий момент, якщо студенти розуміють, як виникає знання.

Про можливості студентів заробляти. У німецьких університетах немає держзамовлень. Це означає, що за навчання вони не отримують грошей, а платять їх. Саме тому майже всі студенти відпрацьовують і дуже дбають про те, щоб знайти собі практику за фахом. Це шанс поєднати теорію, яку викладають у виші із практикою. Німеччина трохи консервативніша, ніж Україна, тому за фахом до отримання диплома нема можливості працювати. Для цього потрібен достатній рівень кваліфікації.

Ірина Лисогор (зі скайп-інтерв’ю) 

Голландія

Halyna Rys

ГАЛИНА РИС – письменниця, вивчала книжкову графіку в Академії друкарства у Львові, а також англійську, іспанську та польську мови в Академії іноземних мов у Познані та літературознавство у Вільному університеті в Амстердамі.

Учасник літературних проектів: “Перша Літературна Школа” (літ-клуб “Маруся”), “Літ-Реактор” (Гоголь-Фест), “Re:make. Щоденник”, “Четверта Літня Літературна Школа” (Центр Літературної Освіти). 
Персональний сайт: fabula.org.ua.

Торік мені пощастило здобути стипендію для найкращих студентів та вивчати теорію літератури у Вільному Університеті в Амстердамі. Закінчивши навчання, хочу озирнутися назад і поділитися досвідом навчання за кордоном.

Відразу зазначу, що моя розповідь буде плетивом моїх суб’єктивних вражень і стосуватиметься здобуття власне гуманітарної освіти, позаяк вивчення біотехнологій чи, скажімо, міжнародного права можуть мати свої особливості, а відтак виглядатимуть інакше.

Перше, що  впало в око, коли я сюди потрапила,  це поділ навчального року. У Голландії навчальний рік складається із шести періодів. Перший, другий, четвертий і п’ятий періоди закінчуються екзаменами; протягом третього та шостого періодів відбуваються перескладання. А для всіх, кому не потрібно перескладати двійки, третій та шостий періоди перетворюються на канікули. Звучить складно, однак, насправді, ідея доволі проста. Фактично, такий поділ року дуже нагадує українську середню школу, де є чотири чверті та довгі канікули наприкінці кожного семестру. Суттєва відмінність порівняно зі школою лише у тому, що в кожному періоді предмети змінюються; один предмет зазвичай розрахований на 7 занять (якщо пари відбуваються раз на тиждень) і 14 занять (якщо є по дві пари).

http://journ.knu.ua/versus/wp-content/uploads/2015/09/Bud-2.png

Вільний університет в Амстердамі

http://journ.knu.ua/versus/wp-content/uploads/2015/09/Bud-1.png

Галина Рис біля Університету


Порівнюючи навчальний розклад в Україні та в Голландії, мушу визнати, що відмінність доволі значна.

  • Звісно, в обох країнах пари поділяють на лекції та семінари, однак в Україні студенти мають по 3-5 пар щодня 4-5 разів на тиждень, у Голландії студенти проводять в аудиторіях значно менше часу: в середньому 2-4 пари на тиждень, які є обов’язковими.
  • Семінари переважають над лекціями; і навіть лекції часто перетворюються на семінари, якщо викладач/ка починає дискусію і до неї доєднуються амбітні студенти. Такі дискусії виникають доволі часто, оскільки викладачі зазвичай діляться зі студентами найновішими науковими підходами та методологіями і, відповідно, багато моментів залишаються не описаними у книгах, але потребують роз’яснення.
  • Чому голландська система подобається мені більше, ніж українська? Тому що ці 2–4 пари на тиждень – це профільні предмети, які безпосередньо стосуються конкретної наукової галузі. Студенти не мусять вивчати жодних ОБЖД чи тому подібних предметів. І попри те, що пар небагато, до кожної з них потрібно серйозно готуватися. Щотижня доводиться читати 2-3 романи, 5-6 наукових статтей та писати 1-2 короткі есеї. На парах відбувається обговорення того, що студенти прочитали, написали та вивчили самостійно.
  • Присутність на парах є обовязковою. Два та більше прогулів означають двійку. Звучить суворо, однак якщо врахувати, що кожен період має 7-14 пар, то 2 пропущені пари видаються серйозною втратою.
  • Левову частку часу присвячують самоcтійному навчанню. Середовище університету сприяє цьому. Студенти мають змогу читати книги та писати есеї у бібліотеці, у їдальні, за столиками та на диванчиках у коридорах університету або у спеціальних кімнатах для навчання, де є багато столів із вмонтованими розетками для зарядок і панує цілковита тиша. Усі ці місця  доступні від 7 до 22 у будні та від 7 до 18 у вихідні. Хоча на час сесії і Університет, і бібліотека  відчинені до 22:00 навіть у вихідні.

  • Вступивши до голландського вищого навчального закладу та обравши певну навчальну програму, студенти отримують пакет обов’язкових предметів, які дають студентам по 30 пунктів ECTS кожного семестру. Однак, окрім обов’язкових предметів студент/ка може також записатися на додаткові предмети (зі своєї спеціальності, або ж з будь-якої іншої), за умови, що дані предмети за часом не перетинаються з обов’язковими. Особливістю Вільного Університету є любов до міждисциплінарного наукового підходу, тому вивчення предметів із різних галузей тут не лише не забороняється, а й заохочується.
  • Мені дуже подобається, що у голландській вищій освіті акцентують на співпраці. Я б навіть сказала, що вміння працювати в колективі тут оцінюється вище, ніж бажання здобути перше місце будьяким коштом. Протягом року викладачі, окрім індивідуальних завдань, задають теж групові, наприклад: групова презентація книги, групова дискусія на чолі з двома-трьома студентами та обговорення різноманітних питань у групах як важливий складник семінару. Окрім того, за активну участь на парах (за поставлені запитання, коментарі та дружню критику) студенти отримують від 10 до 30 відсотків своєї оцінки, тому в них з’являється мотивація слухати, що говорять інші.
  • Екзамени бувають двох видів: письмовий екзамен або ж есе, яке потрібно написати вдома/у бібліотеці/у парку/у їдальні та здати в потрібному місці в потрібний час. Питання на екзамені розгорнуті, а відповіді на них нагадують маленькі есеї (500-800 слів). Певна річ, екзаменаційні завдання  індивідуальні, однак при написанні есею (3000-4000 слів) викладачі дозволяють і навіть рекомендують радитися та обмінюватися досвідом і джерелами. Важливою навичкою в написанні академічного есею у Голландії є вміння обрати актуальну тему та окреслити наукове завдання, що дасть захоплеві (або хоча б цікаві) результати. Відтак замість твору на задану тему від студентів очікують адекватної постановки проблеми та ефективного пошуку шляхів для її розв’язання. Зазвичай остаточним терміном здачі есеїв є остання п’ятниця періоду. Студенти отримують оцінки та коментарі на свої есеї упродовж двох тижнів. В оцінюванні академічних робіт до уваги беруть такі елементи: вибір теми і постановка завдання, вміння вправно та послідовно на нього відповісти; вміння висловлюватися стисло, зрозуміло і переконливо.
  • Тему для дипломної роботи студенти також обирають самостійно. Кафедра добирає керівника диплома та рецензента відповідно до теми. Хоча в розкладі немає спеціально виділених годин для консультацій з керівником, такі консультації відбуваються в середньому 3–4 рази на місяць і залежать від доброї волі дипломного керівника та студентського завзяття.
  • Ставлення викладачів до студентів у Голландії дуже дружнє. Пригадую, мене дуже здивувало, що студенти звертаються до викладачів на ім’я, без титулів, звань. Хоча, певна річ, усі інші атрибути формального спілкування зберігаються. Втішає те, що студент має змогу поставити викладачеві запитання перед парою, під час та після пари. Якщо студенти прагнуть обговорити свої письмові праці, вони можуть домовитися про індивідуальну зустріч з викладачем/викладачкою. Запис на таку зустріч відбувається в секретаріаті, або ж безпосередньо електронним листом до викладача/викладачки. Про всі зміни в розкладі та про те, де можна знайти того чи того викладача можна дізнатися через інтернет. Кожен студент має своє ім’я користувача та гасло, через які  він/вона може увійти на внутнішню сторінку Університету та на сторінки кожного предмета (так звана Дошка, де містяться план лекцій/семінарів; оголошення та список домашніх завдань).
  • Студенти, так само як і викладачі, мають університетські електронні скриньки. Це дуже зручно, оскільки знаючи першу літеру імені та прізища студента чи викладача, якого потребуєш, можна легко їх знайти та написати їм листа. Наприклад, одного разу я загубила свій студентський квиток у коридорі Університету, а хтось зі студентів його знайшов, відніс охоронцям і написав мені електронного листа, щоб повідомити, де я можу знайти свій студентський.
    У Вільному Університеті є чудова бібліотека, особливо гуманітарний відділ та відділ рідкісної книги. Книжковий фонд постійно оновлюється. І що приємно, всі книги,  обов’язкові для прочитання, можна знайти на полицях бібліотеки. Залежно від “важливості” книги період позики може відрізнятися. Худжню літературу можна позичати на місяць; дуже специфічну наукову літературу дають лише на день, а словників та книг, які мають сто і більше років, узагалі не видають, ними дозволено користуватися лише у читальному залі.
  • Від питань метафізичних перейду до прозаїчних. З точки зору витрат, навчання у Голландії може бути доволі обтяжливим.
  • Чи потрібно купувати підручники? Звісно, викладачі наполегливо рекомендують придбати усі книги, які обговорюються на парах, однак ніхто нікого не змушує. Якщо студент/ка воліє читати бібліотечні книги, або ділитися однією книгою на дві-три особи, то це приватна справа самого студента/ки. Протягом дискусій книги та статті повинні бути у студента/ки перед очима, однак у паперовому чи в електронному варіанті не важливо.
  • В університеті є власна книжкова крамниця. За доброю голландською традицією, окрім книжок, у крамниці можна також придбати різноманітні канцелярські товари, аксесуари до телефону, футболки та кепки з логотипом Університету, горнятка та різні види шоколаду. Ціни у книгарні – високі, знижок немає. Купувати підручники через інтернет дешевше.
  • Що стосується оплати за навчання, то ситуація вигладає так – платять усі. Відрізняється лише розмір річної оплати: для громадян Голландії та Євросоюзу навчання дешевше, а для студентів з-поза Європи – дорожче. На щастя, університети часто надають стипендії для талановитих студентів. Інформацію про стипендії варто шукати на офіційних сайтах навчальних закладів. Такі стипендії покривають плату за навчання і часом можуть також покривати частину витрат на проживання. Однак усе залежить від конкретного випадку.
  • Їжа у Голландії – дорога, але якісна. На жаль, в академічній їдальні ціни майже такі ж, як у кафе в центрі міста. Розплатитися кредиткою неможливо, зате є можливість зберігати гроші для всіх оплат в межах Унівеситету на студентському квитку.
  • Для студентів-іноземців, які не є громадянами Євросоюзу, жодних знижок на громадський транспорт немає: ані на трамваї, ані на автобуси, ані на потяги. Ціни на всі види транспорту – високі. Єдине, що рятує – велосипед. На велосипеді можна дістатися практично усюди, оскільки в Голландії існує прекрасна мережа велодоріжок (і в містах, і між містами).
  • Оцінки… Це сумна тема. У голландських навчальних закладає діє десятибальна шкала. Теоретично найнижчою позитивною оцінкою є шістка, а найвищою – десятка. Однак на практиці, отримати десятку – неможливо. Зазвичай студенти отримують оцінку в діапазоні від четвірки до вісімки. Дев’ятка вважається розкішшю, дев’ятка з половиною – то оцінка майже поза межами реальності.

І наприкінець…

Попри усі недоліки, пов’язані здебільшого з витратами, мені дуже подобається голландська навчальна система, оскільки вона розвиває здатність до творчого і водночас критичного способу мислення, вміння співпрацювати з колегами, звичку ставити критичні запитання та докопуватися до суті справи, вміння переконувати опонента і бажання постійно розвиватися. Загалом, атмосфера у голландських університетах – дуже дружня. І студенти, і викладачі вільно спілкуються англійською мовою і дуже позитивно ставляться до представників іншої раси, національності, релігії.

Словом, навчатися у Голландії часом може бути складно, але дуже цікаво.

 

Данія

КСЮША ПІДДУБНА – випускниця двох магістерських програм з журналістики: Данської школи медіа і журналістики(місто Орхус) 2014 року та Українського католицького університету (місто Львів) 2015 року

  •  У Данії дуже цікавий навчальний процес, бо всі курси ведуть фахівці-практики, курси практичні й максимально наближені до реального світу. Там простіше вчитися. Ніколи ніхто не образить, не насварить, не дозволить хамства чи ще чогось. Дуже ввічливо і уважно ставляться.
  • До запізнень данські викладачі ставляться негативно. Більше 15 хвилин запізнення – і можеш вже не заходити. Але там можна їсти на парах (і не вничку жувати, а нормально з тарілки їсти).
  • Ти працюєш над проектами, часто в групі, і в результаті отримуєш багато готових матеріалів. Значний акцент роблять на самоорганізації студентів: наприклад, є тиждень, щоб зробити сюжет. Справжній, за всіма стандартами, який можна показати на ТБ. І студенти в групах по 2–3 особи його роблять!
  • В Україні студенти і викладачі мають офіційні стосунки, в Данії також. Але все залежить від викладача: і в українських вишах, і в данських з деякими викладачами можна дружити і ходити на пиво! Тому все залежить від особистості.

Повну версію інтерв’ю читайте в журналі VERSUS.

Японія

Dasha Yponiya sayt

ДАР’Я КУЗНЄЦОВА – учасниця проекту обміну студентами між Національним університетом біоресурсів і природокористування у Києві  та Tokyo university of agriculture, яка 2006 року за співбесідою пройшла відбір на бакалаврську вищу освіту за стипендією у Японії. 

Протягом чотирьох років вона разом  зі студентами з понад 10 різних країн вивчала менеджмент.

  • У Японії “незарах” на іспиті зовсім не те, що в Україні.
  • Другокурсники обирають собі наукового керівника і протягом двох років раз на тиждень зустрічаються з ним і обговорюють хід роботи.
  • Іспити тривають лише 45 хвилин.
  • На пари до студентів запрошують успішних випускників цього вишу, які розповідають про свої секрети успіху.
    Це обов’язковий складник навчального процесу.
  • Бакалаврську роботу пишуть два роки.
  • Якщо студент не склав іспит і на перескладанні, він може взяти повторний курс цього предмета і відвідувати пари з молодшим курсом.
 Повну версію інтерв’ю читайте у журналі VERSUS.

 Америка

АНАСТАСІЯ ЛЮБАС – аспірантка Бінгемтонського університету, США, штат Нью-Йорк.


Переваги:

  • У навчальному процесі  в Америці найголовніше – аналітичне та критичне мислення, важливість інтроспекції та рефлексії не лише над прочитаним, а й над тим, як вивчене стосується життя  студента/ки.
  • Важливо також вміти бути гнучким та вміти синтезувати весь свій досвід для того, аби бути успішним науковцем, студентом, викладачем.
  • На семінарі професор/ка виконує роль модератора, що провокує дискусію незручними питаннями, підсумовує аргументи дискусантів та деколи читає міні-лекції для спрямування дискусії у певне річище.
  • Семінари відбуваються раз на тиждень, таких семінарів кожен студент/ка відвідує два або три на семестр. На кожний семінар дають завдання прочитати матеріали зі списку літератури, деколи це може бути монографія, кілька статей, фільми та інші джерела.
  • Вимогою також є читання різними мовами, зокрема німецькою та французькою у випадку континентальної філософії або ж іншими мовами залежно від того, що обговорюється.
  • Поширені студентські презентації та короткі письмові рефлексії над прочитаним або підсумування аргументів автора певної статті чи книги, що неабияк важливо для пізнішого написання наукових робіт.
  • Однією з вимог курсу є написання есеїв з використанням текстів, які обговорюються протягом семестру, а також інших джерел, з якими студент/ка працює. Ці есеї часто обговорюються на міні-конференціях наприкінці семестру, які нагадують презентації на конференціях. Есеї пізніше можна переробити у наукові статті чи доповіді на конференціях або ж помістити у свою дисертацію.
  • Величезну роль відіграє професіоналізація студентів та підготовка їх до академічного ринку праці. Для цього проводяться майстер-класи з педагогіки, дослідження наукових публікацій, конференцій в тій царині, в якій студент/ка планує працювати надалі.
  • Потрібно вміти себе чітко позиціонувати, знати фахівців/чинь у своїй сфері та усвідомлювати, у чому наукова новизна власного дослідження. Семінари можна відвідувати на різних кафедрах, зокрема для мене чудовим відкриттям стали семінари на кафедрі мистецтвознавства, де я взяла курс архітектурних теорій.  Саме такий формат вільного вибору, звісно у  консультації з науковим керівником у доборі траєкторії, спонукає до більшої студентської автономії.
  • Після проходження семінарських занять на перших кількох роках навчання студент/ки проводять власні дослідження та пишуть так званий дисертаційний проспект, в якому роблять огляд літератури та розробляють тему своєї майбутньої дисертації.
  • Навчальні плани індивідуалізовані, підлаштовані під потреби студентів. Існують обов’язкові предмети, проте їх обмежена кількість. Всі решта предмети – за вибором, оскільки студент/ки дуже часто отримують два ступені на кількох кафедрах і їм потрібно набрати дуже різну кількість кредитів.
  • Серед найбільших переваг – можливість брати курси тоді, коли це найзручніше для самого студента/студентки. До прикладу, якийсь  курс не пропонується цього семестру, тож є змога взяти його наступного. Так студент/ки потрапляють до того професора/ки, в якого би дуже хотіли прослухати цей курс, або ж можуть взяти курс після якогось іншого курсу, коли отримають необхідні базові знання, або ж визначаться зі своїми науковими зацікавленнями.
  • Лекції більше поширені в точних науках, бізнес адмініструванні, семінарські заняття – в гуманітарних дисциплінах. В Україні ми звикли до професорів/ок-лекторів, які відповідальні за свій курс від початку до кінця, включно з оцінюванням. В Америці професор/ка, який начитує лекції, має помічників, асистентів/ок та деколи Graders (тих, хто проводить оцінювання). Асистент/ками переважно є не викладачі/ки, як в українських вишах, а студент/ки-аспіранти, які або ведуть дискусійну секцію, або читають студентські роботи та подають оцінки викладачеві на розгляд. Такий  розподіл обов’язків дає лектору/ці зосередитись на підготовці матеріалу та проведенні власних наукових досліджень, написанні монографій та статей.
  • Ключовими в американській освіті на всіх рівнях є свобода наукового пошуку та демократичність у відносинах поміж студентами та викладачами і студентами.
  • Викладачі/ки також поставлені в умови, коли їхні стосунки зі студент/ками вимірюються не науковим авторитетом, а тим, як  і які освітні послуги вони надають.
  • Студент/ки навчені академічної чесності, зокрема вони очікують, що доведеться багато самостійно працювати і не можна вдаватися до плагіату робіт.
  • До деяких викладачів/ок можна звертатись на ім’я, як до друга, але це не означає, що статус викладача/ки  прирівнюється до студента/ки.
  • Кожен студент/ка також має свою університетську електронну скриньку, яка зберігається за ним на все життя.
  • Доступ до бібліотечних колекцій надзвичайно демократичний.  Потрібну публікацію можна знайти в електронному каталозі, виписати індекс та підійти до відповідного стелажа і взяти книгу. Водночас студент/ка може тримати близько 200 книг на своєму абонементі. Для студентів/ок-докторантів та магістрантів є спеціальні офіси в самій бібліотеці. Ці офіси мають книжкові полиці, столи та крісла, вони замикаються на ключ, там можна залишити свій ноутбук і навіть спальник.
  • У бібліотеці є кафе, а також поділений простір з диванами, комп’ютерами, сканерами, принтерами, кімнатами для зустрічей та спільної роботи над проектами.  Бібліотеки – це місця для коворкінгу та зустрічей, місця, де хочеться проводити час.

Недоліки:

  • Те, що тут не існує поняття потоку чи академічної групи, оскільки студент/ки, навіть на одній кафедрі, рідко слухають ті самі курси в той самий час. Більшість з них навіть не знають інших своїх однолітків, нерідко на парах сидять студент/ки різних років навчання, першокурсники із старшокурсниками, а деколи навіть і магістри та докторанти, якщо курс пропонується і для бакалаврів, і для студентів/ок вищого рівня.

 

А як у нас?

info

 Ярослава Сахневич

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *