літа лишилось на денці, якийсь ковток.
і ось ти сидиш за стійкою серпня,
софітами – вечір.
не те, щоб холодно – так, легкий холодок.
просто хочеться чимось
прикрити плечі.
сукня з глибоким вирізом: аж до аж,
сюркоче живу музику в травах тенор.
граєш браслетами,
пальці вистукують марш –
не зізнаватися ж навіть собі,
що це тремор.
ти мовчазна. як на випите літо – надмір.
тільки погляд густий,
наче тінь надвечірнього саду.
саме складати б плани із мрій і вір,
а воно якось все озираєшся,
що позаду.
ти була сміливіша. ось щойно, здається, була.
і танці на стійці – ще те
незабутнє видовище.
ти пильнувала, щоб не заміцний коктейль,
а тепер озираєшся,
чи достатньо міцне сховище.
ще ковток і замовиш осінь –
тремку як струна.
і так само ковтатимеш все,
що у келих налито.
хоча ця хамовита барменка
із бейджем «війна»
знахабніло не доливає,
особливо літа…

Ольга Ольхова