Пригадайте, як ви прокинулися на світанку 24 лютого 2022 року: від вибухів, від переляканого голосу подруги, від розпачливого дзвінка батьків. Як вила сирена повітряної тривоги, як ви тремтіли, шоковані, в метро, як стогнав од людського розпачу вокзал, од якого в невідомість відходили евакуаційні потяги,  знелюднюючи місто.

Пригадайте, як прощалися з близькими, як проводжали на війну тата/маму, брата/сестру, хлопця/дівчину, як розпачливо чекали від них повідомлень, як боялися отримати повідомлення найстрашніше.

Пригадайте, як часто думали про те, що настане день, коли не треба буде боятися – смертей, прощань, каліцтв. Не треба буде дослухатися тривог і бігти в укриття. Не треба буде все своє життя підпорядковувати війні.

А тепер уявіть, що такий день – настав. Що ви зробите, у цей день? Перший день після великої війни?